http://izvestiya.odessa.ua/uk/2017/06/06/yak-bogi-viyni-dopomogli-maryinku-vidstoyati?_utl_t=fb

Як «боги війни» допомогли Мар’їнку відстояти

Серед успішних операцій української армії проти російських агресорів відбиття атаки в червні 2015-го біля Мар’їнки займає особливе місце. Того сонячного літнього ранку підрозділи 28-ї окремої механізованої бригади не просто зіпсували плани бойовиків щодо захоплення цього стратегічно важливого населеного пункту Донеччини, а з військової точки зору провели бездоганну операцію, завдавши противнику серйоз­ної шкоди в живій силі й техніці. Так, на жаль, тоді, під час оборони Мар’їнки, що тривала 3-4 червня, ми зазнали втрат: троє українських воїнів загинули і тридцять вісім були поранені. Але втрати окупантів були незрівнянно більшими: 24 «двохсотих» і 91 «трьохсотий».

Слід відзначити, що вирішальну роль у тому запеклому бойовому протистоянні відіграла саме наша артилерія, завдяки впевненій роботі якої вчасно було поставлено щільний вогневий заслін на шляху просування бронетехніки й піхоти окупантів. В разі успішної атаки ворог міг би здійснити прорив у район Курахового з подальшою перспективою виходу до кордонів Харківської області. Але залишився там, звідти прийшов. Чому? Бо зіштовхнувся з тими, хто сильніший і хто захищає рідну землю.

Згадуючи про ці події, тодішній заступник командира артилерійського підрозділу 28-ї ОМБР з позивним «Ганс» розповів, що бойові дії розпочалися ще вночі 2 червня, коли наші передові позиції в Мар’їнці та Красногорівці були раптово обстріляні зі ствольної артилерії.

– Щільність вогню була дуже високою. На відміну від попередніх днів, ворожа артилерія працювала одночасно з кількох напрямків. Тому відразу стало зрозуміло, що за цими діями ховається не звичайний провокаційний обстріл, а початок наступу супротивника. Вже на світанку наші думки підтвердилися. О 04.30 ранку бойо­вики вдарили по розташуванню наших артилерійських обслуг у глибині оборони з потужніших калібрів – 152 мм і БМ-21 «Град». Це було зроблено, щоб вивести з ладу артилерію бригади і в такий спосіб позбавити піхоту вогневої підтримки, – згадує офіцер.

Втім, реалізувати свої задуми ворогу не судилося. За великим рахунком, завдані ним вогневі удари виявилися неефективними. Так, постраждала інфраструктура, але добре укриті й замасковані озброєння та боєкомплект навіть не потрапили в зону ураження. А ще, ведучи масований вогонь, окупанти, так би мовити, відпрацювали і на нашу користь, «засвітивши» власні позиції.

– Справа в тому, що вся артилерія бригади в той час сиділа на одному каналі зв’язку, – говорить командир артилерійського підрозділу 28-ї ОМБР з позивним «Варяг». – Батарея управління артилерійської розвідки бригади фіксувала координати цілей уздовж усієї лінії розмежування, засікаючи, звідки та якими засобами ведеться вогонь. Ця інформація негайно передавалася до командного пункту бригади. Координати виявлених цілей вносилися у планшети командирів батарей артилерійських дивізіонів. Завдяки цьому з перших хвилин наступу супротивника вся його активно працююча артилерія – САУ, гаубиці, міномети й танки – постійно була під нашим прицілом.

Не скористатися такими важливими даними українські військові не могли. Як наслідок, коли з командних пунктів підрозділів були отримані накази про відкриття вог­ню, командирам на місцях було потрібно лише дві-три хвилини, щоб звірити і скорегувати координати та віддати команду на ураження ворожих цілей.

– Перші ж залпи нашої артилерії виявилися дуже вдалими, – розповідає військовослужбовець арт­дивізіону 28-ї ОМБР з позивним «Кот». – Того дня я перебував у дев’ятиповерховій будівлі на північній околиці Красногорівки, виконуючи обов’язки спостерігача і корегувальника вогню. Так сталося, що три наші батареї САУ 2С 1 «Гвоздика» калібром 122 мм одночасно накрили вогнем артилерію бойовиків під час їхнього виходу на нові позиції. Я бачив величезні клуби диму і вогню в районі «приходів» снарядів наших «САУшок», паніку російських окупантів, те, як вибухав їхній боєкомплект і горіло паливо в місцях скупчення ворожої техніки.

Те, що наші «боги війни» спрацювали дуже вдало, підтвердили дані радіоперехоплення і неодноразові звернення командування бойовиків на нашу адресу з проханням припинити вогонь. Кілька телефонних дзвінків до лікувальних закладів Донецька також підтвердили, що медперсонал міста у найближчі тижні працюватиме з перевантаженням через прибуття великої кількості поранених бойовиків.

Навчені сумним досвідом Іло­вайська і Дебальцевого, українські військові не дали можливості окупантам скористатися відпочинком для перегрупування. Артилерія 28-ї ОМБР продовжувала знищувати ворога. Однак окупанти не припиняли спроб захопити Мар’їнку. Їхні мобільні групи під прикриттям мінометного вогню атакували українські позиції з північного сходу, але й цього разу марно. Щоб не допустити прориву цих груп у тил наших взводних опорних пунктів, було прийнято рішення відвести кілька підрозділів в глибину оборони і дочекавшись, коли основні сили супротивника втягнуться до деяких залишених нами позицій, накрити їх вогнем артилерії.

До речі, за даними української розвідки, в прориві нашої оборони брали участь не лише підрозділи так званої ДНР, але й кадрові військові російської армії. Та й, як і зазвичай, вогнем ствольної артилерії керували не донецькі «металурги та шахтарі», а офіцери РФ, за плечима яких досвід участі у війнах в Чечні та Грузії.

А згодом була друга фаза бою з відбиття атаки бойовиків під Мар’їнкою. І знову вирішальне слово тут залишилося за нашою артилерією. Коли нічого не підозрюючи, «орки» зайшли на полишені нами окремі позиції й за допомогою російських тележурналістів поспішили заявити, що Мар’їнку взято під їхній контроль, наші артилеристи знову зустріли окупантів «салютом». Ефект був приголомшливим. Російські терористи опинилися в подвійному вогневому кільці. Вони й гадки не мали, що вийшовши з-під вогню на підступах до Мар’їнки, знову потраплять під щільний вогонь артилерії вже на наших передових позиціях. Просуватися вперед їм не давали, залишатися на місці вони теж не могли. Відтак, зазнавши значних втрат, бойовики були змушені повернутися на вихідні позиції, так і не виконавши свого головного завдання. Крім того, наші бійці «на плечах» відступаючого супротивника не тільки повернули полишені позиції, але ж й захопили декілька ворожих.

Тоді, в червні 2015-го під Мар’їнкою, запорукою успіху нашої артилерії стало вміле управління вогнем, злагоджені дії артобслуг і, звичайно, правильне визначення цілевказівок. На відміну від початкового етапу бойових дій на сході України, коли не було чіткої лінії оборони, в цьому випадку наші артилеристи спромоглися завчасно визначити основні напрямки можливих атак супротивника та налагодили чітку взаємодію між усіма дивізіонами і батареєю управління. Зокрема, це стало можливим і завдяки тому, що безпосередньо в ході бою українські військові активно застосовували метеостанції для визначення метрологічних показників, які обов’язково використовувалися при обробці даних на планшетах. Ці пристрої і програмне забезпечення до них були отримані артилерійськими підрозділами бригади від волонтерської організації «Армія SOS». Ця допомога дуже важлива для військовослужбовців, і вони дуже вдячні небайдужим співвітчизникам за таку велику підтримку. Також під час бойових дій у Мар’їнці артилеристи для ураження цілей використовували контрбатарейні системи AN / TPQ-36 закордонного виробництва, призначені для виявлення та відстеження пострілів артилерії, а також ії калібру за принципом фіксації звуків.

Рубрика:
Выпуск:
Теги:
ДЖЕРЕЛО:    http://izvestiya.odessa.ua/uk/2017/06/06/yak-bogi-viyni-dopomogli-maryinku-vidstoyati?_utl_t=fb